О.В.Гісем, В.М.Даниленко, А.О.Подобєд
Всесвітня історія
1914-1939 рр.
10 клас
Допущено Міністерством освіти і науки України
(протокол ; 1/11-3404 від 13.12.2000 р.)
Передмова
У 10-му класі вам належить ознайомитися з новітнім періодом всесвітньої історії — безпосереднім продовженням історії нового часу. Між новою та новітньою історією немає такої відчутної різниці, як між античною епохою та середніми віками. Новітній період започаткували події другого десятиріччя XX ст., і триває він дотепер.
Відтин новітнього періоду всесвітньої історії, що його ви вивчатимете, складний і суперечливий за змістом. Він увібрав у себе безліч подій і фактів, неоднозначних за характером явищ і процесів світового розвитку, — економічний, технічний та інтелектуальний прогрес і виснажливі війни, національно-визвольні та соціальні рухи і розпад імперій, боротьбу сил демократії й тоталітаризму, розкол світу на ворогуючі табори, національно-державне розмежування та інтернаціоналізацію економічного життя. На відлік новітньої історії істотний вплив мали революційні події 1917 р. в Росії, внаслідок яких азіатсько-європейська держава відійшла від еволюційного шляху розвитку і на величезних просторах здійснила безпрецедентний соціальний експеримент, що його змушена була пережити й Україна. Отже, у всесвітньо-історичному розвитку людства в першій половині XX ст. переважало творче й руйнівне начало, а спроби великих держав домогтися політичного та економічного панування поєднувалися з боротьбою народів за національну незалежність, демократію, право вільного вибору форм організації суспільства.
Протягом першої половини XX ст. колосальні за масштабами та якістю зрушення охопили економічну, політичну, наукову і культурно-освітню діяльність народів планети. І якби не світові війни 1914-1918 рр. та 1939-1945 рр., то соціально-економічний поступ людської цивілізації міг би бути набагато успішнішим. З одного боку, ці війни засвідчили нездатність провідних держав світу розв’язувати проблеми мирними засобами, а з іншого — стали серйозною пересторогою для майбутнього співіснування країн і народів.
* * *
Працюючи над підручником, автори керувалися чинною редакцією Програми з всесвітньої історії для середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів. У ньому подано систематизований виклад історії суспільно-політичного та економічного розвитку країн Європи і США, народів Азії, Африки та Латинської Америки, міжнародних відносин 1914-1939 рр. У цьому контексті використовувалися фрагменти з історії українського народу, документи та ілюстративний матеріал.
Підручник побудовано за проблемно-хронологічним принципом; основними засадами навчального матеріалу є його доступність, послідовність, освітньо-виховна спрямованість. Він покликаний дати базові знання учням, стимулювати їхнє мислення та інтерес до історичної науки. Велика роль у реалізації цих завдань належить учителю.
Засвоїти зміст підручника допоможуть запитання та завдання до кожного параграфа. Відповіді на деякі з них потребують ознайомлення з додатковими джерелами. Світогляд учнів розширить звернення до термінологічного словника, рекомендованої навчальної та наукової літератури.
На сторінках книги, крім висвітлення перебігу подій і явищ, трапляється чимало імен, географічних назв, дат. Вирізнені дати є обов’язковими для запам’ятовування, вони нададуть знанням учнів стрункості й конкретності у відповідях на уроці та на іспитах.
Вивчення всесвітньої історії та здобуті знання сприятимуть духовному зростанню підростаючого покоління, кращому розумінню національних і загальнолюдських проблем.
Вступ
1. Головні риси світового розвитку в 1914-1939 рр.
ХХ ст. стало важливим етапом у цивілізаційному розвитку людства. Світова цивілізація продовжила свій рух у напряму подальшого становлення єдності світу в економічному, політичному, культурному плані.
У порівнянні з попередніми століттями складається враження, що людство стало рухатися швидше. Це зумовлено тим, що завдяки прогресу в техніці і науці економіка, а за нею і інші галузі людського життя, стали розвиватися значними темпами. Навіть за життя одного покоління докоріно змінилося все: навколишнє середовище, побут, техніка, поведінка тощо. Так, людина, що бачила політ першого літака (1903 р.) стала свідком польоту людини в космос (1961 р.). Як і в попередньому столітті у першій половині ХХ ст. найбільші зрушення відбувалися на Заході (Західна Європа і США), який продовжував відігравати роль локомотива історії. В них завершилось формування індустріального суспільства (машинне виробництво, масове виробництво, урбанізація, остаточне утвердження ринкових механізмів регулювання та ін). Небачене до того зростання продуктивних сил і виробництва штовхало провідні країни світу до пошуку все нових ринків збуту і,відповідно, до гострої їх конкуренції. Переділивши світ між собою, вони у своїх колоніальних володіннях нещадно нищать традиційні системи господарювання, насильно втягують народи Азії, Африки, Латинської Америки у світове господарство. Така економічна експансія Заходу зумовила те, що економіки країн стають взаємопов`язаними. Свідченням цього стала “велика депресія” 30-х років, яка почавшись в США охопила майже всі країни світу. У першій половині ХХ ст. відбувається зміна лідерів. Якщо у ХІХ ст. провідною державою світу була Англія, яку на початку ХХ ст. потіснила Німеччина, то у 20-ті роки остаточно утверджується економічне лідерство США.
Перша світова війна і особливо економічна криза 1929-1933 рр. прияли становленню систем державного регулювання економіки. У деяких країнах відбулось повне одержавлення економіки (СРСР), в Італії, Німеччині та Японії був становлений жосткий державний контроль, проте в США, країнах Скандинавії був найдений більш дієвий, опосередкований вплив держави на економіку, який не приводив до деформації її структури.
Починаючи з початку століття вагоме місце у промисловості провідних країн починають займати новітні галузі виробництва: хімічна, електотехнічна, автомобільна, авіаційна, нафтопереробна та ін. Проте виплавка чавуну та сталі, виробництво машин і обладнання, добування основних сировинних ресурсів продовжують вмступати головними показниками розвитку країни. Світова економіка продовжує розвиватися по екстенсивному шляху.
Початок становлення індустріального суспільства супроводжування значним спрощенням соціальної структури суспільства попередньої доби. Головними прошарками суспільства стали підприємці і промисловці, з одного боку, наймані робітники, з іншого. На початок ХХ ст. така соціальна структура зазнала докорінних змін. Серед промисловці і підприємців виділилась група великих фінансистів і промисловців (фінансова олігархія), які стали значною впливовою силою у політичному житті, у виробленні державного курсу. За ними не відставали представники колишніх могутніх аристократичних родів, що зберегли свої богатства і вплив. Разом ці дві групи складали еліту суспільства. Новим явищем стало формування середнього класу (середні і дрібні підприємці, чиновники, творча і технічна інтелігенція, високооплачуємі робітники – всі ті яким у разі соціальних потрясінь було що втрачати), від якого стала залежати внутрішня стабільність суспільства. Маючи свій бізнес, справу чи високоплачуєму державну службу, вони були зацікавлені в проведенні такою внутрішньої політики, яка б униможливила соціальні потрясіння. Цей прошарок суспільства складав на початку століття і основну масу виборців.
У першій половині ХХ ст. найбільш чисельною соціальною групою продовжували залишатися наймані робітники. Незважаючи на всі реформи кінця ХІХ – початку ХХ ст., вони залишались найбільш безправними і соціально незахищеними. Іх соціальна нестабільність найбільш рельєфно проявлялась у роки економічних криз та інших потрясінь. Здобувши у запеклій боротьбі виборчі права, робітники стали впливовою силою у політичному житті. Робітництво складало основу масових партій і рухів. Вміння муніпулювати їхніми настроями стало невід`ємним атрибутом політичних лідерів першої половини ХХ ст. Але робітництво у ХХ ст. вже не складало єдину соціальну верству, серед робітників виділяється досить чисельна група робітничої аристократії (робітники з високими професійними навиками і з значними доходами). Відбулось розшарування серед робітників старих і нових галузей виробництва. Останні отримували значно вищі зарплати. Відбулось загальне покращення життєвого рівня робітників. Відбулось скорочення робочаго тижня з 70-60 до 40 годин. З`явилось робітниче законодавство, система охорони праці, відпустки, що оплачуються тощо. Проте ці позитивні зміни в основному торкалися країн Західної Європи і США, в решту країн становище робітників мало чим відрізнялось від становища в ХІХ ст. У найгіршому становищу було робітництво країн Азії, Африки, Латинської Америки.
Принципово нова система соціальної структури сформувалась в СРСР. Тут зник прошарок власників. Привілейоване становище зайняла партійно-бюрократична еліта. Робітницво, яке було проголошено авангардом суспільства, гегемоном, не так вже багато отримало від революційних перетворень. Рівень життя залишався низьким.
Важливим явищем у соціальному розвитку стали значні темпи урбанізації. Населення міст зростало значними темпами. Відповідно скорочувалось сільське населення. На кінець 30-х років у більшості країн Європи міське населення перевщувало сільське. Найбільш радикальних соціальних змін зазнало селянство в СРСР. Відбулась насильна ломка селянського укладу. Було фізично знищено заможну частину селянства. Селянство утратило власність на земля, перетворилося на дешеву робочу силу в штучно створених колективних господарствах – колгоспах.
У першій половині ХХ ст. розгорнувся процес емансипації жінок. У роки Першої світової війни жінки масово стали до станків. По війні майже у всіх країнах Європи вони отримали виборчі права. Проте продовжувала зберігатись дескримінація жінок: вони отримували меншу заробітну плату ніж чоловіки за аналогічну роботу, першими звільнялися з роботи разі економічних негараздів, система соціального забезпечення жінок знаходилась у початковому стані тощо.
Політична історія європейських країн і США першої половини ХХ ст. була наповнена боротьбою навколо соціальних питань і проблеми демократії. Різні політичні сили порізному бачили вирішення цих питань: одні віддавали перевагу вирішенню першого питання, інші – другому.
Перша світова війна загострила всі соціальні проблеми. В одних країнах накопичені проблеми вибухали революціями, в інших – правлячі еліті віддали перевагу проведенню досить глибоким політичним і соціальним реформам.
Після 44 років відносного миру, Європу знов поглинув вир війн і риволюцій. Основною рушійною силою революцій стали масові робітничі партії. Соціальні революції охопили території Російської і Австро-Угорської імперій, Німеччини. Значні соціальні виступи відбулись в Болгарії, Італії. Спочатку в ході революцій формувалося прагнення створити демократичні республіки з більш справедливим соціальним устроєм. У той же час зневіра в існуючі органи влади і відсутність політичного досвіду породило прагнення створити систему прямого народовладдя у формі рад. Але спроби створення радянських республік обернулось обмеженням, а згодом ліквідацію демократичних інститутів влади, встановленням жорстких диктатур (диктатура пролетаріату в радянській Росії). Спроби побудувати соціально справедливе (соціалістичне, комуністичне) суспільство обернулось становленням тоталітарної системи радянського зразка.
По мірі поглиблення революцій наростала і хвиля контрреволюції, яка у більшості випадків призвела до втрати демократичних завоювань перших днів революцій: встановлення авторитарних режимів (Угорщина та ін.) або до домінування консервативних сил у подальші роки (Німеччина, Фінляндія та ін).
В тих країнах де вдалось уникнути революцій (Англія, Франція, Скандинавські країни та ін.) були проведені реформи в напрямі подальшого розвитку ліберальної демократії: розширені виборчі права, розвиток інститутів громадянського суспільства, розширення системи соціального захисту тощо. Правда, у 30-ті роки цим країнам не вдалось уникнути тенденції деякого обмеження демократичних прав, які були продиктовані розширенням втручання державних інститутів влади в економічне та інші сфери життя суспільства, проте це не стало домінуючою тенденцією.
Повоєнне загострення соціальної і політичної боротьби, криза існуючих інститутів влади породило і нове політичне явище – фашизм. Фашисти теж запропонували свої рецепти подальшого розвитку суспільства, але з повним запереченням демократії, з насадженням тоталітарної системи фашистського типу.
Таким чином після Першої світової війни перед світом відкрилися три перспективи подальшого розвитку: розвиток ліберальної демократії, будівництво соціалізму (комунізму), фашистська модернізація. Зміст розвитку світу в 20-30-ті роки полягає в боротьбі цих напрямів. Зрештою два останніх виявилися тупиковими гілками розвитку людства. І довели, що розвиток демократії і ринкової економіки не має альтернативи.
Значний вплив на політичне життя у міжвоєнний період справляли національно-визвольні рухи. Народи, які були поневолені або зазнавали національних утисків прагнули самостійно вирішувати свою долю. Спроби розв`язати національні проблеми після Першої світової війни не були успішними. Вони лише породили безліч нових проблем. Методи, якими намагались вирішити національні проблеми у 20-30-ті роки (від масового знищення народів до спроб знайти порозуміння) засвідчили, що єдиний шлях вирішення національних проблем, надання права самовизначення, або врахування інтересів національних меншин і створення такої системи міжнаціональних відносин, які б забезпечивали вільний розвиток всіх народів без втрати їхньої національної ідентичності.
2. Переодизація світового розвитку першої половини ХХ ст.
Перша світова війна (1914-1918 рр.)
Війна стала підсумком розвитку міжнародних відносин кінця ХІХ - початку ХХ ст. Боротьба провідних держав за гегемонію в світі зумовила їх агресивність і прагнення до зовнішньої експансії. Зрештою гонка озброєнь і прагнення знищити головних конкурентів штувхнула світ у вир війни. Існування воєнно-політичних блоків (Антанта і Троїстий союз) призвело до втягування у війну відрозу великої групи держав. Поступово вона втягнула в свою орбіту 36 держав світу (67% населення планети). Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці на просторах світового океану.
Особливості війни:
- Була світовий;
- Носила переважно загарбницький характер (крім Бельгії та Сербії, що стали жертвами агресії);
- Масове використання новітніх видів зброї (потужні гармати, кулемети, літаки, танки, підводні човни тощо);
- Існування безперервних ліній фронтів;
- Мобілізація до армії значних людських ресурсів (70 млн чол.);
- Величезні масштаби руйнувань (особливо у Франції, Бельгії, західних регіонах колишньої Російської імперії, східних регіонах колишньої Австро-Угорщини);
- Значні людські втрати: близько 10 млн. чоловік (з них 10% мирного населення). Так, у Франції загинув кожен 28 громадянин, Англії – кожен 57, Росії – 107;
- Економічний потенціал і технологічний рівень виробництва як ніколи стали одними з вирішальних факторів у перемозі у війні;
- Війна потребувала відповідних структурних змін в системі державного управління, висвітлила всі негаразди в державній структурі влади;
- Важливим фактором війни стала ідеологія, пропаганда, здатність мобілізувати і об`єднани населення навколо певної ідеї;
- Внесла докорінні зміни в стратегію і тактику війни.
Картини війни
Війна створила цілий ряд прецедентів, які згодом ставали звичайним явищем історії ХХ ст.: створення структури державного регулювання економікою; масові трудові мобілізації; насильне залучення іноземних робітників для роботи на підприємствах; тотальна війна (до повного вичерпання матеріальних і людських ресурсів); масові пропагандиські компанії, створення систем залякування і обдурювання громадян; знецінення людського життя; акти геноцида (знищення вірмен у Туреччині в 1915 р.); використання зброї масового знищення (хімічна) тощо.
Перша світова війна докорінно змінила світ. По її закінченню він уже не міг повернутися до попереднього стану.
Післявоєнна нестабільність (1918–1923 рр.)
Революції, реформи, перегляд кордонів, створення нової системи міжнародної безпеки, політична та економічна кризи привели до:
· розгортання революційних процесів, наслідки яких у різних країнах були різними. Так, в Італії до влади доступилися фашисти (1922 р.), в Угорщині встановилася авторитарна диктатура(1920 р.), в СРСР — комуністична диктатура (1917-1918 рр.); в Німеччині постала Веймарська республіка (1919-1933 рр.), заснована на союзі соціал-демократії та військово-аристократичної верхівки;
· активізації демократичних і робітничих рухів, реформаторської діяльності урядів, спрямованої на зняття соціальної напруженості в суспільстві;
· розколу в робітничому русі, створення Комуністичного (який прагнув до реалізації ідеї світової революції) та Соціалістичного інтернаціоналів, об’єднання профспілок;
· розроблення й підписання мирних договорів з країнами, що зазнали поразки у світовій війні; створення Версальсько-Вашингтонської системи.
Стабілізація (1924–1929 рр.)
У зазначений період країни Європи та США впоралися з наслідками війни, перевели господарство на мирні рейки, відбудували його і стали збільшувати темпи економічного розвитку. На просторах Євразії пощастило припинити збройну боротьбу. Для періоду стабілізації були характерними такі риси соціально-економічного та політичного розвитку країн:
· модернізація промислового виробництва, поява нових галузей, впровадження нової техніки і технологій, нових галузей і методів організації праці (конвеєризація, стандартизація, масове виробництво);
· стабілізація кредитно-фінансової системи;
· зменшення державного регулювання;
· зміни в політико-партійних структурах деяких країн;
· установлення авторитарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, утвердження фашистського режиму в Італії; відродження Російської імперії на новій ідеологійчній основі у формі СРСР;
· формування нової системи європейської безпеки, послаблення Версальсько-Вашингтонської системи;
· суттєві зміни в ідейно-політичній, культурній, соціально-психологічній, моральній атмосфері західного суспільства (зростання ролі засобів масової інформації, демократизація одягу, особливо жіночого, розвиток спорту, туризму, поява нових жанрів мистецтв — джазу, мюзиклів і т. ін.).
3. Велика депресія (1929–1933 рр.)
У 1929 р. світ опинився перед загрозою небаченої економічної кризи. Вона була світовою та безпрецедентною щодо глибини і тривалості.
Основні причини кризи:
· надзвичайно високий ступінь концентрації та монополізації (надмонополізація) капіталів і виробництва;
· перехід на технології масового виробництва, що не було підкріплено масовим споживанням;
· зменшення державного регулювання;
· нерівномірність розподілу національних багатств, вузькість внутрішнього ринку.
Криза охопила всі промислово розвинені країни, майже всі галузі економіки і тривала чотири роки.
Символічне зображення „Великої депресії”
Головний показник кризи — перевиробництво товарів. Це призвело до банкрутства великої кількості підприємств, скорочення промислового виробництва майже на 80%, сільськогосподарського — на 30, торгівлі — майже на 70%, зростання безробіття (понад 30 млн осіб), зниження рівня життя. Загострилися національні проблеми. Зросла схмльність суспільства до радикальних дій. Активізувався робітничий, комуністичний, фашистський рухи.
Найбільше криза вдарила по тих країнах, які наприкінці 20-х рр. мали найвищі темпи розвитку економіки, — США та Німеччині.
Єдиною країною, що не зазнала кризи, був Радянський Союз, який на той момент розпочав форсовану індустріалізацію.
Назрівання другої світової війни (1933–1939 рр.)
Криза загострила протиріччя між країнами. Різні країни шукали виходу з кризи поодинці та різними способами, нехтуючи інтересами інших держав. Це призвело до виникнення "торговельних війн" і міждержавних конфліктів.
У діях урядів різних країн світу можна вирізнити дві основні тенденції. Загалом вони прагнули розширити роль держави в економічному житті.
Так‚ США, Англія, Канада, Скандинавські країни здійснили ліберальні реформи в інтересах широких верств населення, поширили державний контроль над економікою. Було закладено підвалини "держави процвітання".
У Німеччині, Італії, Угорщині, Болгарії, Японії було встановлено тоталітарні режими (фашистського типу), які шукали виходу з кризи через перегляд результатів Першої світової війни та воєнну експансію, претендуючи на світове панування. Завершилося формування тоталітарного режиму в СРСР, який у зовнішній політиці під комуністичними гаслами став на шлях територіальної та політичної експансії.
Це значно загострило у другій половині 30-х рр. протистояння демократії й тоталітаризму.
У деяких країнах (Франція, Іспанія, Чилі) на хвилі антифашистської боротьби до влади на певний час прийшли Народні фронти, які провели радикальні соціальні реформи. Над Іспанією, яка боролася проти фашизму, нависла загроза комуністичної диктатури; республіку було повалено і встановлено націоналістично-тоталітарний режим генерала Франко (1939 р.).
Зупинити мирними засобами просування тоталітарних держав до світового панування не поталанило, і світ було втягнуто у Другу світову війну 1939-1945 рр.
Документи, матеріали
Розвиток промислового виробництва у європейських країнах, % (в 1929 р. — 100%)
1931 1934 1937
Німеччина 72 83 116
Австрія 70 70 103
Франція 89 78 83
Угорщина 87 99 130
Італія 78 80 100
Польща 77 77 109
Великобританія 84 99 124
Чехо-Словаччина 81 67 96
Швеція 96 110 149
СРСР 161 238 424
Запитання до документа
1. Проаналізувавши таблицю, з’ясуйте: які країни найбільше постраждали від економічної кризи? Які країни порівняно швидко вийшли з кризи?
2. Чим можна пояснити різні темпи промислового розвитку?
Запитання і завдання
1. Обгрунтуйте періодизацію світового розвитку в міжвоєнні роки.
2. Визначте особливості Першої світової війни у порівнянні з війнами попередніх епох.
3. Розкрийте основні причини післявоєнної нестабільності.
4. Чому період 1924-1929 рр. називають стабілізацією?
5. Як вплинула економічна криза на економічний, політичний, соціальний розвиток країн світу?
6. Які держави у 30-х рр. проводили агресивну політику?
Запам’ятайте дати:
1914-1918 рр. - Перша світова війна.
19181923 рр. Післявоєнна нестабільність.
19241929 рр. Стабілізація.
19291933 рр. Загальна світова економічна криза.
19331939 рр. Загострення суперечностей між державами. Назрівання Другої світової війни.
Тема І
Перша світова війна 1914–1918 рр.
Редактору! Зробити подібні колажі як заставку перед кожним
розділом
§ 1. Початок Першої світової війни
Історія людства знає безліч воєн. Але дві з них за масштабами руйнувань і людських утрат не мають рівних. Обидві вони стались у XX ст., і в них брали участь усі найбільші держави світу. Війни прийшли з Німеччини; основні бойові дії розгортались у Європі.
Понад чотири роки — з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада 1918 р. тривала Перша світова війна. У неї було втягнуто 36 держав із населенням понад 1 млрд осіб. У кровопролитних битвах загинуло 10 млн осіб, 20 млн було поранено чи скалічено.
1. Причини війни і цілі держав
До Першої світової війни призвели загострення суперечностей між найбільшими державами світу і боротьба двох військово-політичних угруповань — Антанти й Троїстого союзу. Найбільш непримиренними виявилися інтереси Німеччини та Англії. Вони суперничали на суходолі й на морі. Ініціаторами розв’язання війни виступили правлячі кола Німеччини та Австро-Угорщини, хоча й інші країни переслідували конкретні загарбницькі цілі. Гонка озброєнь набула нечуваного розмаху. На воєнні видатки витрачалося більше половини бюджетних витрат країн Європи.
Воєнно-політичні блоки
Німецька імперія прагнула до світового панування. В її плани входило загарбання великих територій у Європі, в тому числі України й Прибалтики, колоніальних володінь Англії, Франції, Бельгії, зміцнення позицій в Туреччині й на Близькому Сході. Австро-Угорщина сподівалася підкорити Сербію, Болгарію й Чорногорію, заволодіти нафтовими родовищами Румунії, панувати на Чорному, Адріатичному та Егейському морях. Туреччина, яку в разі перемоги збиралися поділити країни Антанти, звертала свої погляди на Балканський півострів, Крим, Закавказзя, Іран.
Карикатура на світові зазіхання Вільгельма ІІ
Своєю чергою, Англія претендувала на німецькі колонії, турецькі володіння в Месопотамії (нинішній Ірак), домагалася посилення впливу на Близькому Сході та в Середземномор’ї. В інтересах Англії було підірвати економічну могутність Німеччини, її зростаючу роль у світовій торгівлі. Франція мала намір повернути Ельзас і Східну Лотарингію, відібрані в неї Німеччиною 1871 р., захопити багатий вугіллям Саарський басейн та частину Рейнської області Німеччини. Економічно послабити Німеччину прагнула й Росія. До того ж російський царизм переслідував стратегічні завдання — встановити контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли, покінчити з німецьким та австрійським впливом у Туреччині й на Балканах. Встановити контроль над Східною Пруссією. Сілезією, Галичиною і Буковиною.
Російська листівка. Жінки символізують „Сердечну згоду” (Антанту) Франції, Росії, Англії
Найбільше вагалась у визначенні своїх домагань Італія. Будучи союзником Німеччини й Австро-Угорщини, Італія все-таки прораховувала, де на неї чекає більша вигода. З початком війни вона вела тривалі переговори з обома воюючими сторонами; врешті-решт, країни Антанти пообіцяли їй більші територіальні надбання. Англія готова була надати велику позику. Це схилило Італію до переходу на бік противників Німеччини.
Причини Першої світової війни
Отже, війна мала несправедливий, загарбницький характер з боку держав обох блоків. Вони прикривалися гаслами захисту вітчизни й майбутнього своїх народів, знищували в полум’ї війни мільйони безневинних, ошуканих шовіністичною пропагандою людей.
2. Австро-сербський конфлікт. Липнева криза 1914 р.
Приводом до початку Першої світової війни став австро-сербський конфлікт. 28 червня 1914 р. Гаврило Принцип, член таємної організації "Млада Босна", яка боролася за об’єднання всіх південнослов’янських народів, убив наступника австрійського та угорського престолу Франца-Фердинанда. Ерцгерцог був головнокомандувачем армії Австро-Угорщини та прибув до Боснії на військові маневри. Його провокаційний приїзд до Сараєва і постріли 19-річного сербського студента відіграли лиховісну роль.
Арешт Гаврила Приципа після пострілів в ерцгерцога Франца-Фердинанда
23 липня Австро-Угорщина передала урядові Сербії ультиматум, який порушував суверенітет останньої, означав втручання у внутрішні справи. У разі ухилення Сербії від виконання вимог їй погрожували розривом дипломатичних відносин, війною. Великі держави зайняли вичікувальну позицію, щоб не бути звинуваченими у змовництві. В установлений термін Сербія оголосила про свою згоду прийняти умови ультиматуму. Виняток становив пункт, де йшлося про участь австрійської поліції у проведенні слідства на території Сербії. Цього вистачило, щоб погрози було здійснено. 28 липня австро-угорські війська вторглись на територію Сербії. Розпочалось артилерійське бомбардування Белграда.
3. Вступ у війну великих держав
Імперським амбіціям Росії, уряд якої прихильно ставився до Сербії, було завдано відчутного удару. У частині російських військових округів, на Чорноморському й Балтійському флотах було проведено мобілізацію, яка переросла в загальну. У відповідь Німеччина 1 серпня теж розпочала загальну мобілізацію, а ввечері німецький посол вручив у Петербурзі російському міністрові закордонних справ ноту з оголошенням війни Росії. 3-го серпня ноту такого самого змісту було передано французькому урядові. Звинувачуючи французів у порушенні нейтралітету Бельгії, Німеччина без попереджень вторглася на її територію. Це послужило серйозним приводом до негайного вступу у війну Англії.
Карикатура на австро-сербський конфлікт. Австрійський орел налітає на сербського півня, а за кеменем причаївся російський ведмідь.
За лічені дні війна стала світовою. Вона розгорялася по всій земній кулі. На боці держав Антанти виступила Японія, маючи на меті захопити німецькі колонії в Тихому океані й заволодіти Китаєм. У жовтні до Німеччини приєдналась Османська імперія. Утворилися нові фронти у Закавказзі, Сирії, Палестині. Одначе головними від початку були Західний і Східний фронти. На заході німецьким військам протистояли англійські, французькі та бельгійські солдати. На сході об’єднані сили німецької та австро-угорської армій було спрямовано проти Росії.
Запис добровольців до англійської армії
На початку війни хвиля патріотизму й націоналізму затопила воюючі держави. З часом вона змінилася зневірою і втомою, привела до посилення соціал-демократії й поширення пацифістських ідей. Але поки що вона створювала сприятливі умови для мобілізації всіх сил на фронті і в тилу. Зовнішнім виявом національних почуттів стали перейменування в Росії міст із німецькими назвами, зокрема Санкт-Петербург став Петроградом; у Великобританії королівська сім’я родом із німецького Ганновера взяла нове прізвище — Віндзор. Війна супроводжувалася гострою боротьбою різних суспільно-політичних течій.
Виступ на антивоєнному мітингу лідера французьких соціалістів Жана Жореса. Війна почалася на другий день після його вбивства
Вступу країн у Першу світову війну
|
Рік |
Антанта та її союзники |
Німеччина та її союзники |
|
1914 |
Сербія, Росія, Франція, Бельгія, Чорногорія, Великобританія її домініони та колонії, Японія, Єгипет |
Австро-Угорщина, Німеччина, Туреччина |
|
1915 |
Італія |
Болгарія |
|
1916 |
Португалія, Румунія |
|
|
1917 |
США,. Куба, Греція, Сіам, Ліберія, Китай, Бразилія |
|
|
1918 |
Гватемала, Нікарагуа, Коста-Ріка, Гаїті, Гондурас |
|
4. План Шліффена
Напередодні війни країни Антанти мали перевагу в людських і матеріальних ресурсах над країнами Троїстого союзу. Військово-морські флоти Англії та Франції домінували на морях. А от за кількістю та якістю озброєнь і в мобілізаційному аспекті до війни краще підготувалася Німеччина. Майже за рік до початку воєнних дій у Німеччині було підготовлено воєнно-оперативний план нападу на Францію та Росію. Німецькому імператорові про нього доповів начальник генерального штабу Німеччини Г. фон Мольтке. В основу наступних воєнних дій було покладено план генерала Шліффена — начальника німецького генштабу в 1891-1905 рр.
Начальник генерального штабу Г. фон Мольтке на позиціях німецької армії
Неминучість війни на два фронти для Німеччини була очевидною. Тому головною ідеєю стратегічного плану було бити противників нарізно. На початковому етапі війни на заході (проти Франції) передбачалося зосередити близько 80% збройних сил Німеччини, а решту — на сході (проти Росії). Удар по Франції передбачалось завдати через нейтральну Бельгію північніше Парижу в обхід основних сил французької армії. В результаті такого стратегічного маневру (“непрямого удару”) передбачалось оточити і знищити французьку армію ще до того, як Росія завершить мобілізацію своєї армії. Після розгрому протягом 4-6 тижнів французької армії Німеччина мала перекинути війська на схід і в перебігу блискавичної війни завдати нищівної поразки Росії.
5. Бойові дії у 1914 р.
У перші ж дні війни німецькі війська вдерлися на територію Бельгії. Взяття фортеці Льєж і столиці Брюсселя виявилося недостатньою втіхою для німецьких армій, бо згодом вони несподівано для себе наразилися на запеклий опір бельгійців, які не бажали здаватися. Почалися каральні операції проти місцевого населення. Не гребуючи ніякими засобами, німецьке командування гнало війська на захід. На франко-бельгійському кордоні зазнали поразки французи, що додало впевненості німцям. Відкривався шлях на Париж. Французький уряд залишив столицю й переїхав до міста Бордо.
Німецькі війська рухаються через поля Бельгії
Атака німецької піхоти
Атака французької піхоти
Стратегічний задум німецького командування здавався виконаним. Два німецькі армійські корпуси і кавалерійську дивізію було перекинуто на допомогу на схід у Пруссію, де вже наступали російські армії під командуванням генералів Ренненкампфа і Самсонова. Але ця допомога виявилась зайвою, бо росіяна зазнали поразки раніше ніж прибули вказані частини і вже у вересні були витіснені зі Східної Пруссії, причому 30 тис. вояків потрапили в оточення, а генерал Самсонов застрелився.
У той же час у серпні-вересні успішними були дії Південно-Західного російського фронту, що діяв проти Австро-Угорщини. Після перших успіхів австро-угорські війська зазнавали поразки за поразкою. Російські армії Рузького та Брусилова в результаті Галицької битви захопили Львів, взяли в облогу фортецю Перемишль, зайняли майже всю Галичину й Буковину вийшли до Карпатських перевалів.
Росіяни радіють з перемоги в Галицькій битві
Після перемоги у Галицькій битві у росіян відкривалися можливості наступу через перевали вторгнутись до Угорщини, або спрямувати удар з Польщі прямо на Берлін. За наполяганням союзників росіяни спрямували свій удар проти Німеччини. В той же час німецьке командування зосередило свої війська для удару на Варшаву, щоб відволікти росіян і врятувати своїх союзників австрійців. У результаті німецькі і російські війська зійшлися у зустрічному наступі на фронті в 300 км в районі Івангорода і Варшави. Росіяни, маючи чисельну перевагу, розгромили дві армії противника. Шлях на Берлін та Відень було відкрито. Становище врятували німецькі генерали П. Фон Гінденбург та його молодий талановитий колега Е.Людендорф. Умілими маневрами та ціною значних втрат вони зуміли запобігти російському вторгненню.
Убиті російські солдати у Східній Пруссії
Французькі солдати ведуть оборонні бої на р.Марні
Тим часом 5-12 вересня розгорілася грандіозна битва на північний схід від Парижа на річці Марні. Німецьке командування, вважаючи, що французи вже нездатні чинити серйозний опір вирішило не обходити Париж з півночі, як було передбачено планом Шліффена, а пійти навпростець. Це їм дорого коштувало. Німецькі війська на річці Марна наштовхнулися на сильний опір французів, які у короткий термін зуміли зібрати у потрібному місці значні сили (у перекиданні французьких військ до фронту вилику роль відіграли паризькі таксисти). Німецький наступ було зупинено. Сталося, як говорили французи, «чудо на Марні». План блискавичної війни провалився. Проте німецьке командування оцінило ситуацію як тимчасову невдачу і прагнуло завдати флангового удару з метою оточити французів і взяти столицю Франції. Але французькі та англійські війська, що прибули на фронт, перейшли в наступ. Кожна зі сторін намагалася обійти противника з флангів, що нагадувало "біг до моря". Лінія фронту видовжувалась і досягла 600 кілометрів — від кордонів Швейцарії до Ла-Маншу. Фронт стабілізувався. Це був важливий стратегічний успіх союзників.
„Марнське таксі”. Французькі війська направляються на фронт за допомогою паризьких таксі
До цього війна була маневреною; тепер вона набула позиційного характеру. І ті, й ті солдати заривалися в окопи, перед якими будувалися земляні та бетонні укріплення, недоступні навіть для важкої артилерії. Перед окопами простяглися мінні поля і ряди колючого дроту. Щоб подолати таку оборону при тодішній тактиці і технічному оснащенні військ потрібні були значні людські резерви, яких на той час у жодної сторони не було.
Поля колючого дроту
6. Розростання масштабів війни
Жодна зі сторін не володіла достатніми засобами, аби безповоротно змінити перебіг подій. Тому вони намагались якомога швидше втягнути до цієї світової бійні інших союзників.
Першою змогли залучити у війну Японію, що виступила на боці країн Антанти. Вона захопила німецькі володіння в Китаї й на Тихому океані. Країни Антанти вимагали послати японських солдат у Європу, але японський уряд відмовився це зробити.
Російська листівка. Німеччина тп Австро-Угорщина штовхають Туреччину до війни
Німеччину підтримала Османська імперія. Щоб прискорити вступ Туреччини до війни, німецькі кораблі «Гебен» і «Бреслау» під турецьким прапором обстріляли Одесу, Севастополь та інші міста. Це потягло за собою утворення ще декількох фронтів. Російсько-турецький фронт у Закавказзі, що розтягнувся на 350 км. Тут наступ турків був невдалим. У Сарикамиській битві (грудень 1914 – січень 1915 рр.) основні сили турецької армії було розгромлено. Російські війська вступили на територію Туреччини. Вину за поразку турецьке керівництво поклало на вірмен, які начебто сприяли просуванню росіян. Проти вірмен були влаштовані погроми і різанина. На кінець 1915 р. з 2,1 млн вірмен в Туреччині залишилося 600 тис. Такого геноциду людство ще не знало. Це був перший прецедент, який потяг за собою цілу низку масових убивст за національною, расовою ознакою ні в чому невинних людей, що сталися у ХХ ст. Одними з причин ненависті турків до вірмен були: релігійна нетерпимість (вірмени християни, турки – мусульмани), домінування вірмен в економічному житті імперії (80% внутрішньої і 50% зовнішньої торгівлі було в їх руках).
Жертви геноциду
Також виникли фронти у Палестині та Іраку де турецька армія зіштовхнулась з англійцями.
Невдачі спіткали й австрійську армію на Балканах, яка двічі брала Белград, але серби не капітулювали і витіснили австрійців із країни.
Бої на Західному і Східному фронтах означали зрив німецького плану блискавичної війни. Війна стала набирати затяжного характеру і розростатися у масштабах. Але до такої війни жодна з сторін не була готова. Тепер доля війни вірішував вже не фронт, а тил (економічний, людський потенціал).
Документи, матеріали
З промови міністра закордонних справ Німеччини Бюлова в рейхстазі 11 грудня 1899 р.
"Ми не потерпимо, щоб якась іноземна держава, щоб якийсь чужоземний Юпітер сказав нам: "Що робити? Світ уже поділено!" Ми не хочемо нікому заважати, але ми і не дозволимо нікому стати нам на заваді. Ми не будемо пасивно стояти осторонь… у той час, як інші ділять світ. Ми не можемо і не хочемо цього терпіти. Ми маємо свої інтереси в усіх частинах світу… Якщо англійці говорять про Велику Британію, французи про нову Францію, росіяни завойовують Азію, то ми вимагаємо створення Великої Німеччини… Ми тільки тоді зможемо триматися на висоті, коли зрозуміємо, що для нас неможливий добробут без великої могутності, без сильної армії, без сильного флоту… В наступному столітті німецький народ буде або молотом, або ковадлом…
Запитання до документа
1. Як ви розумієте значення останніх слів Бюлова, наведених у цьому документі?
2. До яких наслідків призвела політика Німеччини, проголошена в цій промові?
Австро-угорський ультиматум Сербії
(Витяг)
1. Заборонити всі видання, які підбурюють ненависть і презирство до монархії (Австро-Угорщини) і загальні тенденції, спрямовані проти її територіальної цілісності.
2. Негайно розпустити організацію "Народна одбрана", конфіскувати всі її засоби пропаганди і вчинити так само з іншими організаціями та об’єднаннями в Сербії, які ведуть пропаганду проти Австро-Угорської монархії…
3. Негайно вилучити з навчальних закладів Сербії… викладачів, навчальні посібники, все, що служить або може служити підтримці пропаганди проти Австро-Угорщини.
4. Усунути з військової служби і взагалі з адміністрації всіх офіцерів і чиновників, винних у пропаганді проти Австро-Угорської монархії.
5. Погодитися на співробітництво в Сербії органів імператорського і королівського урядів у справі придушення шкідливих рухів, спрямованих проти територіальної цілісності монархії.
6. Відкрити судове слідство проти учасників змови 28 червня, які знаходяться на сербській території. Органи, уповноважені імператорським і королівським урядом, візьмуть участь у належному розшуку.
7. Терміново затримати майора Войя Танкосича і Милана Цигановича, чиновника Сербської держави, скомпрометованих результатами сараєвського слідства.
8. Зашкодити дієвими заходами участі сербських властей у незаконному перевезенні зброї та вибухівки через кордон…
9. Дати імператорському і королівському уряду пояснення з приводу невиправданих заяв вищих сербських чиновників як у Сербії, так і за кордоном, які … не соромляться висловлюватись в інтерв’ю неприйнятним чином проти Австро-Угорської монархії.
10. Негайно повідомити імператорський і королівський уряд про здійснення заходів, передбачених названими вище пунктами.
Запитання до документа
1. Які пункти ультиматуму були неприйнятними для Сербії та чому?
2. Які події викликали появу наведеного вище ультиматуму?
З листа німецького імператора Вільгельма ІІ до австро-угорського Франца-Йосифа ІІ (1914 р.)
"Все має бути потоплене у вогні та крові, потрібно вбивати чоловіків і жінок, дітей та старих, не можна залишата жодного будинку, жодного дерева. Ці терорестичні методи єдині, що спроможні залякати такий звироднілий народ, як французи; війну буде скінчено менш ніж за два місяці..."
Питання до документа
Чим було зумовлена така жорстокість, до якої закликав Вільгельм ІІ?
Із книги доньки англійського посла в Петербурзі Міріель Б’юкенен
"…Як сповнені ми були ентузіазму! Як сповнені впевненості, що боремося за праве діло, в ім’я свободи, гуманності, за краще життя на землі. Завдяки нашому піднесеному настрою ми чекали тріумфів і перемог.
Російська піхота! Британський флот! Французька артилерія! Війну буде завершено до Різдва, і козаки увійдуть до Берліна! Знамениту Алею Перемоги в Берліні, з її блискучими біломармуровими статуями курфюрстів і королів з дому Гогенцоллернів, буде зруйновано. Союзники продиктують свої умови миру німецькому імператорові, і за столом, зробленим із "дерева перемоги", де він розчерком пера віддав наказ про початок бойових дій, він буде змушений підписати мирний договір".
Запитання до документа
1. Яке ставилися народи до війни, що почалася?
2. Чому сподівання на швидке припинення війни не виправдалися?
Запитання і завдання
1. Які основні причини Першої світової війни?
2. З’ясуйте плани воюючих сторін і дайте їм оцінку.
3. Який конфлікт започаткував війну? Чи можна було його вирішити мирними засобами?
4. Доведіть несправедливий і загарбницький характер війни.
5. Вкажіть етапи втягування великих держав у Першу світову війну.
6. Охарактеризуйте бойові дії на фронтах 1914 р. Чому плани німецького генерального штабу виявилися приреченими?
7. Чи були взаємопов`язані події на Західному і Східному фронтах? Якщо так, то яким чином?
8. Складіть хронологічну таблицю подій війни у 1914 р.
9. Що таке позиційна війна?
Запам’ятайте дати:
28 червня 1914 р. Вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда.
1 серпня 1914 р. Початок Першої світової війни.
Вересень 1914 р. Перша битва на Марні.
Українська