У XIV ст. на політичній арені Європи постали національні держави, що обмежило владу великих феодалів. Одночасно розтанули останні сподівання на створення універсальної загальноєвропейської держави під зверхністю імператора або папи Римського. Двома найзначнішими національними королівствами в Західній Європі на той час були Франція та Англія. Суперництво між ними вилилось у тривалий конфлікт, який дістав назву Столітньої війни (1337 – 1453 рр.) — це був перший збройний конфлікт європейського масштабу, в якому воєнні дії чергувалися з тривалими перемир’ями. Війна торкнулась не тільки Франції та Англії, а й Шотландії, Кастилії, Араґону, Португалії, Бурґундії.
Одна з причин конфлікту полягала у феодальній системі правління. Англійські королі династії Плантаґенетів, будучи наступниками нормандського герцога Вільгельма Завойовника, залишалися васалами французького короля у своїх французьких володіннях. Феодальна присяга французькому королеві принижувала їх королівську гідність.
Французький король Філіпп II Август зумів відібрати більшу частину володінь англійських Плантаґенетів на території Франції, але в їхніх руках залишалася велика область на південному заході Франції — Ґіень. Тож створення єдиної могутньої французької держави несло небезпеку для Англії. Другою вагомою причиною війни стало суперництво між Англією та Францією за Фландрію. Французькі королі прагнули підкорити собі васальне, але по суті незалежне графство і постійно втручались у боротьбу багатих фландрських міст проти їхніх сеньйорів. Однією з основ багатства Фландрії було виробництво сукна. Вовну для його виготовлення привозили з Англії, яка була і ринком збуту. Економічна зацікавленість Англії зумовлювала підтримку нею боротьби фландрських міст.
Українська