12. Київ ремісничий і промисловий (підручник)

(б) Вироби київських ремісників

 

З середини XIII ст. київське ремесло занепадає.

 

Пригадайте, з якими подіями в історії міста це пов’язано?

 

Воно відновлювалось дуже повільно і вже ніколи не досягло того рівня, який мало за часів Київської Русі. Багато складних технологій було просто втрачено. Це не означає, звичайно, що в місті не було видатних майстрів, але переважна більшість ремісників працювала на задоволення найпростіших потреб киян.

 

Джерело 5

(а) З опису Києва 1774-1775 р.

«ремесло в усіх трьох частинах міста звичайно потрібне, тобто: срібне, іконописне, кравецьке, скорняжне (виготовлення виробів зі шкіри), чоботарське, ковальське, слюсарне, ткацьке, гончарне і теслярське а також перепліт книг і таке інше… (київські майстри) ведуть перед (відрізняються) в живопису і майстерності срібних і золотих справ.»

 

Словничок

Статистика – наука, яка вивчає кількісний бік різноманітних явищ; облік; статистичний – пов’язаний з обліком кількості чогось.

 

(б) З «Статистичного опису Київської губернії» 1848 р. І.Фундуклея

«За виключенням деяких вправних майстрів, які працюють для багатих домів, всі інші по майстерності досить посередні ремісники. В їх виробах помітна недовченість, недбалість обробки, повна байдужість до покращення і відсутність будь-якої винахідливості у формах. Всі працюють по рутині, замовлення по оригінальному малюнку приводить майстрів у величезну скруту. Тим не менше , якими б вони не були, за відсутністю кращих, завжди знаходять собі роботу, якщо самі не ухиляються від неї, і вигідно продають свої вироби… Ціни на всі ремісничі вироби дуже високі і не відповідають їх якості…

…скільки припадає душ від загальної кількості населення на кожного ремісника (майстра), а саме: по виготовленню одягу і взуття – 28 душ, по будівельним спеціальностям – стільки ж, але ця потреба задовольняється в основному іногородніми майстрами; по виготовленню господарських знарядь (приладдя) – 38 душ; харчових припасів – 60 і по предметах розкоші – 119 душ на кожного майстра (включно з підмайстрами і учнями)».

 

Поміркуємо:

- які види ремесел автор опису (джерело 5(а)) називає «потрібними»? Чому?

- Як ви вважаєте, чому до цього переліку потрапили іконопис, срібні та золоті справи? Хто був замовником?

- Чим пояснює низький рівень київського ремесла І.Фундуклей? Чи можна погодитись з цим поясненням?

- Як ви вважаєте, багато чи мало було ремісників в Києві (джерело 5(б))? Чим можна пояснити різну кількість майстрів різних спеціальностей по відношенню до кількості населення?

 

Але в XIX ст. часи ремесла вже відходили в минуле. Його витісняла промисловість.

 

Джерело 6

 

Поміркуємо

- що ви можете сказати про це підприємство (де воно знаходилось, що виробляло, скільки людей там могло працювати)?

- Про що свідчить наявність великої труби? Чому її зображено на рекламній листівці?

- Чим це підприємство відрізняється від ремісничої майстерні? Як ви розумієте, що таке фабрика?

 

Довідка.

Деміївський цукрорафінадний завод.

Заснований в 1867 р. Першу продукцію дав в 1870 р – 12 цукрових голів. Став одним з найбільших цукрових заводів Європи – випускав до мільйону пудів рафінаду на рік (пуд – 16 кг). На заводі працювало до 1 000 – 1 500 чоловік.

Це було зразкове підприємство, яке дбало про своїх працівників. На території було газове освітлення, робоче містечко з помірними цінами, безплатна їдальня, пральня, лікарня, навіть власна пожежна команда. Це не означало, що стосунки робітників та працедавців були безхмарними. Наприклад, у 1907 р. завод страйкував. Підвищення заробітної платні робітники не добилися, але на їх вимогу при заводі пізніше було відкрито бібліотеку.

 

Київська легенда.

«Торт «Київський», здається, завжди був одним із символів Києва і найкращим київським сувеніром. Його було важко придбати, але хто їхав до іншого міста на гостини або у справах завжди намагались взяти з собою це диво кулінарного мистецтва. Тоді і справи вирішувались легше і родинні стосунки ставали теплішими, і гостями були бажаними.

Зрозуміло, що така культова річ не могла з’явитись звичайним шляхом. Існує легенда, що Київський торт було винайдено цілком випадково. Немов би наприкінці 60-х рр XX ст. Майстер одного з цехів Кондитерської фабрики ім. К.Маркса (колишній Деміївський завод, до речи), забув поставити до холодильника яєчний білок для бісквіту. З переляку він став раптом винахідливим і з загуслого білку приготував хрусткі коржі, між якими помістив суміш затверділої піни з кремом. Пізніше в торт стали додавати горіхи – обов’язково кеш’ю. Деяких змін зазнав і крем, але основа – знамениті білкові коржі, які, власне, і надають «Київському» неповторного смаку, залишились. Нині патентом на виробництво Торту «Київський» володіє фабрика «Рошен» – колишня ім. К.Маркса.

 

Київська легенда.

 

            Історія славетного київського «сухого варення» (за М.Закревським)

«В 1787 р. в Києві перебувала проїздом російська імператриця Катерина ІІ. З нею приїхав величезний почет, який обслуговував найвитонченіші потреби двору. Був серед почту і придворний кондитер швейцарець Бальї. В києві з ним трапилось нещастя – він зламав ногу і був змушений залишитись в місті. Оскільки він був з почету самої імператриці, міська влада ставилась до нього з великою повагою. Зокрема поселили Бальї в заміському будинку самого війта (голови міського самоврядування) на Приорці, яка славилась своїми садами. Одужував швейцарець погано, а людиною був діяльною, тому почав займатись улюбленою справою – готувати з київських фруктів варення і цукерки. Декілька зразків його продукції було відіслано до Петербурга. Придворні та й сама імпрератриця могли переконатись, що київське варення аж ніяк не гірше закордонного, а коштує значно дешевше. Бальї було наказано залишитись на деякий час в Києві і налагодити тут виробництво варення. Йому були потрібні помічники. Хитрі представники тодішньої київської верхівки в якості помічниць приставили до швейцарця своїх родичок і секрети виробництва опинились в руках кількох родин. З того часу слава київського варення поширилася у Російській імперії, а згодом і за кордоном. Воно нагороджувалось на міжнародних виставках, його високо оцінив знаменитий гурман герцог Монпансьє (той самий, який дав своє ім’я маленьким льодяникам) і закупав його у великих кількостях. Найвідомішим з виробників славетного київського «сухого варення» (по суті це були цукати або зацукровані фрукти) була фірма Балабух. Саме її продукція так цінувалась в Європі».

 

Розпитаємо експерта

(а) П.Андрєєв. Ілюстрований путівник по південно-західній залізниці (початок XX ст).

«…наприкінці XVIII ст. Київ був переважно центром винокуріння. Інші галузі промисловості, можна сказати, не існували. Тепер Київ став одним з помітних фабрично-заводських центрів; в 1896 р. тут нараховувалось 153 фабрики та заводи і 86 в київському повіті. Немає сумніву, що з часом значення Києва як центра обробної промисловості буде збільшуватись.

З фабрик і заводів, які займаються переробкою рослинних продуктів виділяються цукрорафінадний завод на Деміїївці, мукомельні млини, тютюнові фабрики, дріжджові заводи та пивоварні, виробництво знаменитого київського «сухого варення»

У справі обробки копалин перше місце посідають цегляні заводи, яких нараховується 43. Все більше розвивається машинобудування – ряд заводів виготовляє обладнання для цукрових заводів, млинів, пивоварень тощо.

Заслуговують на увагу шкіряні заводи, меблева фабрика, фортепіанна фабрика, п’ять екіпажних та три фабрики музичних інструментів.

(б) За матеріалами електронної енциклопедії «Київ»

«В 50-80-х рр. ХХ ст. в Києві виробляли: продукти харчування, одяг, взуття, літаки, екскаватори, мотоцикли, верстати та електрообладнання, фотоапарати, радіоприймачі та магнітофони, телевізори, устаткування для різних галузей промисловості, різноманітні прибори та обладнання, комп’ютери. В місті діяли велика кількість різноманітних конструкторських бюро та проектних інститутів, які розробляли нові моделі та технології. Найбільш відомими серед них були Інститут Кібернетики та Інститут електрозварювання ім. Є.Патона».

(в) Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії.

«У 2005 р. в Києві вироблено товарів та послуг на 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи. Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва – транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси.

Один з найбільших індустріальних центрів України. Майже 300 000 чол. працюють на виробництві: у машинобудуванні, обробці металів, харчовій промисловості та інших. У Києві знаходяться відомі у світі АНТК ім. Антонова, Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона.»

 

Поміркуємо:

  - які галузі промисловості (господарства?) розвивались в Києві на початок 20 ст., в 50-80-х рр. ХХ ст., а які на початку 2 ст.?

- .Які зміни ви помітили? Чим їх можна пояснити?

- .Чи справдилось, на вашу думку, передбачення П.Андрєєва?

- .Чому, на вашу думку, припинили своє існування багато київських підприємств, які існували раніше?

 

Джерело 7

Сучасна київська промисловість (з «Газети по-київські», 09.09.2008)

«Ми вирушили на Микільську Борщагівку, на хлібокомбінат №12. …В цехи, де печуть хліб і торти, пускають тільки в білих халатах і шапочках. А неголених товаришів навіть змушують вдягати спеціальний тканинний «намордник», щоб навіть маленька волосинка не потрапила в тісто.

Найперше потрапляємо до відділу, де на замовлення «друкують» фототорти! Можна замовити торт зі своїм фото. У відділі є принтер, який роздрукує ваше зображення на рисовому харчовому папері харчовими фарбами. …Замовлення від принтера потрапляє на спеціальний стіл. Дівчина відточеними рухами «розсаджує» навколо малюнків і фото кремових тварин… «Кондитерів, які прикрашають торти, ми називаємо ювелірами – дуже тонка в них робота», – каже начальник виробництва…

А от хліб печуть вже не вручну. В хлібному цеху стоять спеціальні лінії. Складаються вони з великих посудин, в яких тісто бродить і підходить, а також різних «пристосувань», які ріжуть його на шматки видовженої форми. І, звичайно, печей, великих, як трамвайні вагони. Перед тим, як «батонозаготовки» йдуть у піч, над ними проносяться ножі, які роблять надрізи на верхній частині, від чого батони стають «полосатими». Від замішування тіста до вагонеток з лотками хліб проходить восьмигодинний шлях. На лотки його укладають тільки в рукавицях, адже температура в печі 250 градусів, а коли печуть «Український» – 350. В цеху спека і взимку і влітку. «Працювати важко – біля печей дуже жарко, постійно п’ємо холодну воду, – каже робітниця, яка укладає хліб на лотки. – За півгодини треба заповнити чотири вагонетки».

 

Довідка:

            - близько 100 тон хліба на добу видає хлібокомбінат №12. Близько 1 100 торгових точок продають продукцію хлібокомбінату в Києві і деяких районах Київської області.

 

Поміркуємо

- як називається це підприємство? До якого типу воно належить?

- Що об’єднує його з описаними раніше? Чому?

 

Дізнайся і розкажи (склади розповідь):

- які найбільші промислові підприємства є в Києві?

- Які галузі промисловості найбільше розвинуті в нашому місті?

 

Запропонуй батькам

- Відвідайте одне з підприємств Києва. Напишіть про свої враження.

• ← 11. Оборонні споруди Києва
• 13. Київ торговий →